Аналіз моделей впровадження системи торгівлі квотами (СТВ) в Україні в контексті євроінтеграції

1. Вступ: Стратегічний імператив та мета консультацій

Впровадження національної системи торгівлі квотами (СТВ) на викиди парникових газів є стратегічним імперативом для України. Цей крок є невід’ємною частиною євроінтеграційного шляху країни та ключовим інструментом для виконання зобов’язань щодо досягнення вуглецевої нейтральності до 2050 року. Вибір моделі СТВ — це не технічна вправа на відповідність вимогам ЄС, а фундаментальне рішення, що визначить траєкторію післявоєнної економічної відбудови нашої держави та сформує нашу роль у кліматичній архітектурі Європи.

Основна мета цього аналітичного документа — представити бізнес-спільноті для обговорення дві ключові моделі імплементації СТВ. Наше завдання — спільно проаналізувати переваги та ризики кожного з варіантів, щоб сформувати об’єднану, економічно обґрунтовану переговорну позицію з Європейським Союзом. Результати цього діалогу стануть основою для подальшої розробки та затвердження рамкового закону про СТВ в Україні.

Для повного розуміння запропонованих моделей необхідно спершу проаналізувати досвід Європейського Союзу, адже саме європейська система, з усіма її етапами розвитку та здобутими уроками, є основою для побудови української СТВ.

2. Еволюція та ключові уроки європейської СТВ

Аналіз історії європейської системи торгівлі квотами (EU ETS) є критично важливим для України, оскільки досвід ЄС — це історія навчання на власних помилках. Розуміння цих помилок та регуляторних рішень, що були прийняті для їх виправлення, дозволяє Україні уникнути подібних проблем і розробити більш стійку та ефективну національну модель.

• Перша фаза (2005–2008): Пілотний етап, сфокусований на тестуванні інфраструктури. Квоти надавались переважно безкоштовно. Ключовий урок: система без реальної ціни на вуглець не створює економічних стимулів для декарбонізації.
• Друга фаза (2008–2012): Запроваджено перші аукціони, але фінансова криза 2008 року спричинила різке падіння виробництва та, як наслідок, величезний надлишок квот. Ключовий урок: система є вразливою до зовнішніх економічних шоків. Надлишок квот може призвести до повного колапсу ціни (вона впала майже до нуля), що нівелює дію інструменту. Це критичний ризик, якого Україна має уникнути.
• Третя фаза (2013–2020): Етап «справжньої торгівлі» із запровадженням гармонізованих бенчмарків (показники ефективності для розрахунку кількості безкоштовних квот). Проте успадкована проблема надлишку квот продовжувала тиснути на ринок. Ключовий урок: для стабільності ринку необхідні активні регуляторні механізми. Для вирішення цієї проблеми ЄС запровадив Резерв стабільності ринку (Market Stability Reserve, MSR) — інструмент для вилучення надлишкових квот та підтримки цінового сигналу.
• Четверта фаза (з 2021 р.): Поточний етап характеризується значним посиленням амбітності. До системи включаються нові сектори (морський транспорт, а згодом — будівництво та дорожній транспорт). Ключовим елементом є поступова відмова від безкоштовних квот до 2034 року для секторів, що підпадають під дію Механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM).

Таким чином, європейська система є динамічною і постійно адаптується. Її розвиток чітко вказує на невідворотну тенденцію до неухильного зростання ціни на вуглець. Цей європейський контекст формує два можливі шляхи для України, кожен з яких веде до кардинально різних економічних майбутніх.

3. Два варіанти імплементації СТВ в Україні: Детальний аналіз

Для України розроблено дві фундаментально різні моделі впровадження системи торгівлі квотами. Вибір між ними визначить не лише швидкість декарбонізації, але й рівень економічного навантаження на бізнес, динаміку цін на базову продукцію та, зрештою, силу переговорної позиції країни у діалозі з Європейським Союзом.

3.1. Варіант 1: Повна та пряма інтеграція до СТВ ЄС з моменту вступу

Цей варіант передбачає приєднання України до EU ETS одразу після набуття повноправного членства в ЄС, без будь-яких перехідних періодів чи національних особливостей. Українські підприємства працюватимуть за тими ж правилами та за тими ж цінами на вуглець, що і європейські.

Переваги:

• Адміністративна простота для держави: Відпадає необхідність розробляти та підтримувати власну складну інфраструктуру (національний реєстр, аукціонна платформа).
• Прямий доступ до фондів ЄС: Україна одразу отримує доступ до фінансових інструментів ЄС, зокрема до Фонду модернізації, для фінансування декарбонізації.

Недоліки та ризики:

• Надмірне економічне навантаження: Прогнозоване навантаження на ВВП України становитиме 4-7%, що є катастрофічно високим показником порівняно з ~0.3% у країнах ЄС. Такий диспропорційний тягар є прямим наслідком поєднання нижчого ВВП країни та більш вуглецевоємної промислової бази порівняно із середніми показниками в ЄС, що робить прямий ціновий паритет економічно нежиттєздатним у середньостроковій перспективі.
• Втрата значної частини доходів: Із прогнозованих 6.1 млрд євро доходів від СТВ у 2030 році, близько 1.5 млрд євро буде спрямовано до загальноєвропейського бюджету, а не на потреби української економіки.
• Шокове зростання цін на базову продукцію: Сценарій призведе до стрімкого подорожчання ключових товарів для відбудови: ціни на чавун, вапно, аміак, цемент, а також електроенергію можуть зрости вдвічі.
• Загроза для цілих секторів економіки: Існує високий ризик масового закриття підприємств та повної втрати конкурентоспроможності.

Хоча цей варіант генерує достатньо коштів для повної декарбонізації, його економічна ціна для країни в період післявоєнної відбудови є надзвичайно високою та потенційно руйнівною.

3.2. Варіант 2: Поетапне впровадження національної СТВ (НСТВ) з поступовою гармонізацією

Цей варіант передбачає створення власної, адаптованої до українських реалій національної системи торгівлі квотами (НСТВ), яка розвиватиметься у дві фази і поступово синхронізуватиметься з європейською, дозволяючи уникнути економічного шоку.

1. Перша фаза (орієнтовно до 2028 р. та 3 роки після завершення війни):
2. • Механізм без загального ліміту (КЕП): На першому етапі система працюватиме без національного ліміту викидів — КЕП (загальний ліміт на викиди, який щорічно скорочується). Встановлення національного ліміту наразі є неможливим через економічну невизначеність, спричинену війною, відсутність достовірних даних з тимчасово окупованих територій та непередбачувану траєкторію повоєнного відновлення. Натомість зобов’язання базуватимуться на фактичних викидах підприємств.
   • Державний аукціон з ціновими коридорами: Створюється «гібридна» модель, де держава є єдиним емітентом квот. Ціна на аукціоні регулюється встановленими мінімальним та максимальним порогами для забезпечення прогнозованості. Активність торгів та виявлення ринкової ціни в межах коридору стимулюватиметься через використання різних за розміром лотів, що заохочуватиме до конкуренції навіть за обмеженої кількості учасників.
   • Інфраструктура: Необхідно створити власну інфраструктуру: національний реєстр квот, аукціонну платформу та спеціалізовані фонди для акумуляції доходів.
3. Друга фаза (орієнтовно з 2030-х до 2040-х років):
4. • Запровадження вторинного ринку: Дозволяється торгівля квотами між компаніями та їх перенесення між роками — «banking» (можливість переносити невикористані квоти на майбутні періоди). Це стимулюватиме розвиток ринкових механізмів та надасть бізнесу гнучкість.
   • Встановлення національного КЕП: Після стабілізації економіки буде визначено загальнонаціональний ліміт викидів, який щорічно скорочуватиметься відповідно до кліматичних цілей.
   • Стратегія ціноутворення: Це наріжний камінь переговорної позиції України. Ціна квоти визначатиметься не довільно, а на основі принципу рівного відносного навантаження. Вона буде розраховуватися зворотним методом, щоб забезпечити, що сукупний економічний вплив на ВВП України (близько 0.5%) буде ідентичним до середнього впливу в країнах-членах ЄС. Це не прохання про знижку, а потужний, заснований на даних аргумент на користь справедливого та симетричного застосування кліматичної політики.
   • Повна синхронізація: Кінцевою метою є поступове досягнення паритету з європейською ціною та повна інтеграція в EU ETS до 2040-х років, коли українська економіка буде достатньо стійкою.

Порівняльний аналіз економічних наслідків цих двох моделей є вирішальним для прийняття зваженого та відповідального рішення.

4. Порівняльний аналіз економічних наслідків

Цей розділ безпосередньо порівнює два варіанти за ключовими економічними показниками, щоб наочно продемонструвати їхній принципово різний вплив на бізнес, кінцевих споживачів та загальну стратегію післявоєнної відбудови країни.

ТАБЛИЦЯ

5. Подальші кроки

Представлений аналіз демонструє фундаментальний вибір, що стоїть перед Україною: вибір між адміністративною простотою та економічним суверенітетом. Варіант 1 пропонує готову систему, але ставить нашу економіку, що відновлюється, в залежність від зовнішніх цінових шоків, які ми не можемо контролювати. Натомість Варіант 2, хоч і вимагає національних зусиль, дає нам ключові інструменти для управління зеленим переходом у темпі, який може витримати наша економіка, перетворюючи регуляторний тягар на стратегічний інструмент модернізації.

Звертаємось до всіх учасників бізнес-спільноти з проханням надати змістовний, аргументований зворотний зв’язок на представлені моделі. Ми закликаємо надати розгорнутий аналіз, що відображатиме позицію вашої галузі та конкретні пропозиції.

Просимо надіслати ваші відгуки та пропозиції в термін до середини січня.

Зібрана інформація стане основою для формування офіційної переговорної позиції України. Наша спільна мета — знайти збалансоване рішення, яке дозволить виконати євроінтеграційні зобов’язання, водночас захистивши та зміцнивши національну економіку в критично важливий період її післявоєнного відновлення.